Волинська єпархія Української Православної Церкви

15.02.14

На свято Стрітення Господнього церкві у селі Залісоче Ківерцівського району виповнилося 230 років

Немає коментарів
ЮВІЛЕЙ ХРАМУ, ЯКИЙ Є ПАМ’ЯТКОЮ АРХІТЕКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГОЗНАЧЕННЯ
В усі часи, від самого заснування цей храм був просто парафіяльним, але при цьому  є унікальним. Своїй появі завдячує родині князів Радзивиллів, котрі кілька століть були правителями цієї округи і залишили після себе не тільки добрі спогади, які живуть і донині, а й чимало споруд, котрі є гордістю архітектури та реліквіями історії. Свято-Стрітенська церква у селі Залісоче, околиці древньої і славної Олики, й зараз вражає подорожуючого архітектурною досконалістю, просто зовнішньою красою і багатим внутрішнім вбранням: з тонкою і довершеною дерев’яною різьбою, живописними картинами зі Святого Письма, карбованими ризами на іконах, надзвичайно гарним іконостасом, ровесником храму. Цей храм є дуже рідкісним, але досконалим зразком архітектури бароко волинської школи. Споруджений був ще у 1784 році, має кількаметрові кам’яні стіни, бо місцерозташування обабіч тракту, перед в’їздом в Олику передбачало для Божого дому ще й оборонні функції.
У день престольного свята і 230-річного ювілею парафія Свято-Стрітенського храму чекала на приїзд митрополита Волинського і Луцького Ніфонта. Владику люблять на Волині і завжди зустрічають урочисто. Але бачили б ви, який коровай спекли місцеві господині для зустрічі архієрея! Це був просто мистецький виріб. І квіти для букета також підібрали з особливою любов’ю… Не одна жіночка у натовпі перед початком богослужіння пригадувала кількарічний приїзд владики, коли йому постелили килимову доріжку, а він… обійшов її, кажучи, що Іісус Христос ходив по землі босими ногами, а ми ж – прості смертні… Проте цього разу архієрей приїхати не зміг, і богослужіння з його благословення очолив архімандрит Аліпій (Сапіга).
Стрітення Господнє  є одним із найвеличніших свят у християнській церкві. Через 40 днів після Різдва вона відзначає велику подію в житті Сина Господнього Іісуса Христа: Стрітення, тобто Зустріч зі святим чоловіком. Про це розповідає апостол Лука у своєму Євангелії. За законом Мойсея на сороковий день після народження хлопчиків приносили до храму для здійснення обряду обрізання. І саме о цій порі відбулася доленосна зустріч. Апостол Лука пише: «Жив тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. І він був приведений Духом у храм. І коли батьки принесли Немовля Іісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм, він взяв Його на руки, благословив і сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».
Все життя Симеона було окрилене радістю очікування Стрітення із Божим Сином. Так і кожна людина, говорив у своїй проповіді архімандрит Аліпій, чекає цієї зустрічі. Бо земне наше життя часто нагадує вокзал із побаченнями і розлуками, з постійною суєтою, турботою про хліб насущний і гарний одяг для нашого земного тіла. Але тільки турбота про спасіння нашої безсмертної душі має значення. Архімандрит Аліпій казав, що Господь дав нам всього десять Своїх заповідей, і якби люди жили за ними, то не потрібно було б і тисяч та тисяч земних законів. Якби людина полюбила ближнього, як себе самого, наскільки більше було б на землі любові. Адже Бог – це Любов, і Господь прийшов до нас саме з любов’ю. Отець Аліпій говорив і про те, що холодний храм Божий у Залісочому зібрав у день престольного свята стільки людей, бо сюди принесли вони свою любов, від якої і посеред кам’яних стін стало тепліше.
І справді. Коли після богослужіння парафіяни почали виходити із храму, здавалося, що цій людській ріці не буде кінця. Не виглядаючи зовні особливо просторою, церква всередині саме така. І гарніше скомпонованих квітів, ніж ті, що навколо ікони Стрітення посеред храму, я у житті не бачила.
            ***
Цього літа храм у селі Залісоче пережив оновлення. Не тільки задля майбутнього ювілею, а заради того, аби ця унікальна пам’ятка сакрального мистецтва і дім Господній для бвгатьох поколінь вірян мала гідний вигляд. 51 рік на цій одній парафії служив нині покійний протоієрей Даміан Феськов. Рік тому на церковному подвір’ї біля батюшки упокоїлася і його матушка. Отець Дем’ян був духівником благочиння. Але він був і добрим пастирем для громади. У люті атеїстичні часи він у себе вдома охрестив чимало дітей, зокрема і моїх дочок. Бо у Залісочому мешкає родина мого чоловіка. У цей храм я роками ходила на служби, зокрема на Пасхальні. Отцю Дем’яну перший раз у житті й сповідалася… Один з благодійників церкви Леонтій Дмитрович Кричкевич пригадував, що у залісочівському храмі хрестили не одне покоління його родини по мамі. Ще маму – у 1912 році, а раніше – її батьків, дідів і прадідів. І своїх дітей він тут хрестив, і покійну маму у 1983 тут же відспівували…  Залісочівській церкві Леонтій Дмитрович пожертвував 100-кілограмовий дзвін.
            Жіночки на хорах, звідки спостерігала за дійством у храмі, розказують, що нинішній настоятель отець Павло Шматюк на парафії – тільки три роки. А скільки вже ним зроблено! Це ж архітектурна пам’ятка національного значення, храм своєрідний. Величезний і височезний купол додає гарної аури й акустики, уособлюючи собою Небо з зірками. Але як же тут було робити ремонт?.. А зробили і всередині, і ззовні, завдяки пожертвам парафіян та колишніх вихідців із сіл, які входять у цю парафію. Віднедавна церква ще й освітлюється на подвір’ї прожекторами. Адже це, як кажуть, і туристичний об’єкт, котрий приваблює сюди, особливо влітку, багато і туристів, а також паломників. Зовнішнє освітлення пожертвувала родина Нікітіч, котрій, як і іншим благодійникам та будівничим церкви вручили благословенні грамоти від митрополита Волинського і Луцького Ніфонта.
Звертає увагу велика кількість дітей на службі. Парафіяни кажуть, що їхній батюшка любить, коли діти приходять у церкву, а отже й до Бога. Їх тут не сварять, не виганяють. Відколи родина отця Павла поселилася у Залісочому, стараннями матушки Вікторії засновано й недільну школу. Її учні вже читають на службі Часи, а також Псалтир. Співають з матушкою під час богослужінь. А також для них при церкві працюють різноманітні гуртки: вишивають бісером, малюють, на різдвяну ялинку вже другий рік саме діти виготовляють своїми руками при краси. Гуртки ці веде місцева парафіянка Тетяна Гаврилюк (Палійчук), у церковному хорі співає і її бабуся. Гарний приклад служіння Церкві. А ті зміни, яких домігся настоятель храму цього, є свідченням того, що отець Павло та його матінка Вікторія, як і належить слугам Господнім, щиро несуть людям  слово Боже.
Наталія МАЛІМОН
Сайт Волинської єпархії.                                                                                             Фотолітопис.

Немає коментарів :

Дописати коментар