Волинська єпархія Української Православної Церкви

09.07.13

Первоверховні апостоли Петро та Павло

Немає коментарів



    12-го липня православні християни відзначають день пам'яті двох великих християнських подвижників - святих первоверховних апостолів Петра і Павла. У них були різні життєві шляхи, але, прийнявши християнство, вони стали в рівній мірі Божими угодниками. Церква особливим чином виділила це свято, підкресливши його значення для кожного з нас. Цьому дню передує спеціальний багатоденний піст (Петрів піст).
    Особливий піст буває ще тільки перед трьома найбільшими святами: Великоднем Христовим - святом свят, - якому передує Великий піст, перед Різдвом Христовим, якому передує Різдвяний піст, і перед Успінням Пресвятої Богородиці, коли православні постять два тижні. Але ж перед багатьма навіть двунадесятими святами Церква не встановила спеціальних підготовчих постів, наприклад перед Різдвом Пресвятої Богородиці або Стрітенням Господнім. Тільки чотири свята удостоїлися такої честі, і кожне з них як би освячує собою свою пору року: Успіння Богоматері - осінь, Різдво Христове - зиму, Великдень - весну, а свято святих апостолів Петра і Павла - літо.
       Церковний рік - це не хаотичне нагромадження свят і постів. Церковний рік - це ціла поема, що розповідає про перетворення людської душі, про перемогу над гріхом і смертю, про спасіння людського роду від влади диявола. Але, щоб по-справжньому зрозуміти цю поему, її треба прочитувати власним життям.
     Так в чому ж сенс настільки особливого, незвичайного виділення свята святих апостолів Петра і Павла? Чому пам'ять про цих людей, що жили дві тисячі років тому, так сильно впливає на нашу душу і надихає на християнське життя? Ким були ці дві людини, що зробили небувалий вплив на світову історію?
     Чому святих апостолів Петра і Павла називають  первоверховними? Зовсім не тому, що вони, нібито отримали верховну владу над усіма апостолами. Для подібних тверджень ми не знаходимо свідчень ні в Євангелії, ні в апостольській історії. Що ж стосується слів Спасителя Петру: «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Матвія 16:18), то тут під каменем слід розуміти не саму особистість апостола, а його сповідання, його тверду віру в Христа. Слідом за Петром і інші апостоли сповідували ту саму віру, і на їх сповіданні також заснована Церква, адже, за словом святителя Кипріяна Карфагенського, «і інші апостоли були такі-ж, як і Петро, - мали однакову з ним гідність і владу».
               Значить, апостоли Петро і Павло іменуються первоверховними не за перевагу перед іншими у владі, а лише по честі. За що ж їм така особлива честь? За їх великі труди. Всі святі апостоли багато працювали в благовісті Христового вчення, але ці двоє потрудилися більше всіх (1 до коринтян 15:10). Переходячи з міста в місто, з країни в країну, святі Петро і Павло скрізь ревно сповіщали слово Боже, мужньо і терпляче переносили знегоди і лиха. «Я, - каже святий апостол Павло, - був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті .... тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській ... у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими ... » і так далі (2 до коринтян 11:23-32). Господь наказав Своїм апостолам йти до народів, вчити їх і хрестити (Матвія 28:19-20). Безсумнівно, всі святі апостоли свято виконали цю заповідь свого Божественного наставника, але найбільше прославилися благовістям святі Петро і Павло. У світ брехні і помилок, гордості та егоїзму, ненаситного стяжання і злоби вони внесли небесну істину і Божественне світло, царство правди, миру і радості в Святому Дусі (Римлянам 14: 17). Тисячі людей привели вони до Христа.
        Петра і Павла називають «стовпами віри». Апостол Петро написав два послання, а апостол Павло - чотирнадцять, в них описані правила християнської віри.
       Прославляючи їх в один день, Церква, здається, хоче нагадати нам про різноманітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, але і першість у них зовсім не однакова. Петро був одним з найближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав ніякого відношення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше, і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми можемо порівняти в найзагальніших рисах ці дві долі.
          Апостоли Петро і Павло були протилежні багато в чому: неграмотний простий рибалка Петро і наймудріший Павло, який отримав чудову освіту та знав кілька мов. Петро був одружений, а Павло незайманий. Петро був наближеним учнем Господа, а Павло ніколи за життя Господа не бачив і навіть з апостолами дуже мало спілкувався. І в той же час долі їх схожі - вони зрікалися того, за що потім віддали життя.
           

Симон, пізніше прозваний Петром, як і його брат Андрій, був простим галілейським рибалкою. Галілея була найдальшої від Єрусалиму областю Палестини, там проживало чимало язичників. Столичні жителі ставилися до галілеян зверхньо, як до провінціалів. Ті навіть говорили з помітним акцентом, за яким Петра одного разу впізнали у дворі первосвященика. А рибалка - найпростіша і невибаглива професія. Ловили рибу на Галілейському озері в основному вночі, так що рибалка не завжди встигав виспатися, він пройшов рибним запахом, доходи у нього були надто непередбачувані, все залежало від успіху. Загалом, життя галілейських рибалок було не дуже завидним, і, можливо, саме тому Симон та Андрій, ледь почувши запрошення мандрівного Проповідника: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей», відразу послухалися Його, кинули навіть сіті, які після кожного лову належало чистити і лагодити. І так стали першими покликаними апостолами.
           Апостол Петро разом з Іоанном та Яковом були свідками Преображення Христа на горі Фавор і через деякий час - його страждань у Гефсиманському саду. Петро щиро запевняв Христа, що ніколи не відречеться від Нього. І відрікся декілька годин опісля. А потім до нього приходить усвідомлення скоєного, каяття та гіркі сльози. Петра називають апостолом надії християнської. Адже він знаходить в собі силу визнати своє зрадництво та гірко плакати про свою слабкість. Цей плач про свій гріх, завжди рятівний для кожного грішника, привернув милосердя Спасителя. Прийняв Господь покаяння Свого апостола, простив і відновив в апостольській гідності, з якої він, відрікаючись від Господа, сам впав своїм гріхопадінням. І вже прощений святий апостол Петро, як каже найдавніший переказ, продовжував згадувати про своє тяжке гріхопадіння щоночі. Як тільки чув спів півня, прокидався, вставав на молитву, і сльози котилися з його очей. Під очима його утворилися дві борозни від цих сліз.
               Апостол Петро перший сприяв розповсюдженню і затвердженню Церкви Христової після зішестя Святого Духа, вимовивши сильну промову перед народом в день П'ятидесятниці і навернувши 3000 душ до Христа. Через деякий час, зцілив кульгавого від народження. Другою проповіддю він обернув до віри ще 5000 іудеїв. Духовна сила, що виходила від апостола Петра, була настільки велика, що навіть тінь його зцілювала хворих.
   Апостол Павло

Павло, чи, точніше, Савл (як називався він перш навернення до Христа), навпаки, був з тодішньої еліти. Народився він в елліністичному місті Тарсі, столиці провінції Кілікія, був з коліна Веніяминового, як і цар Саул, на честь якого його назвали. Одночасно він за народженням був римським громадянином - рідкісна для провінціалів привілея, що давала йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він згодом й скористався, щоб потрапити в Рим за казенний рахунок). Paulus, тобто «малий», адже це римське ім'я - ймовірно, воно було у нього з самого початку, але тільки після навернення до християнства він став використовувати його замість колишнього імені Савл. Освіту він здобув у Єрусалимі, у авторитетного богослова того часу Гамаліїла. Савл належав до числа фарисеїв - ревнителів Закону, які прагнули в точності виконати всі його вимоги і всі «передання старших». Хоча Христос викривав фарисеїв, але ми знаємо кілька прикладів, коли саме фарисеї ставали Його відданими учнями, так що Савл-Павло був у цьому не самотній.
       В характері у Симона і Савла було чимало спільного. Вивчившись у Гамаліїла, Павло не просто занурився в тлумачення Мойсеєвого Закону. Ні, йому треба було застосовувати і навіть насаджувати цей Закон на практиці - а найбільш відповідною областю застосування йому здалася боротьба з «єрессю», котра виникла нещодавно, прихильники якої розповідали про якогось воскреслого Ісуса і про те, що віра в Нього куди важливіше справ Закону! Такого Савл знести не міг. Коли за подібну проповідь побивали камінням диякона Стефана, він усього лише вартував одяг, але скоро запопадливий юнак сам виступив у дорогу, щоб покарати невірних в Дамаску. Саме на цьому шляху відбулася зустріч, котра назавжди змінила його життя.
     Апостол Павло був гонителем, але він теж свідок про Христа, і свідок чогось надзвичайно важливого: того, що людина, яка раніше не вірила у Христа, Його ненавиділа, переслідувала, раптом опинилась віч-на-віч з Христом воскреслим. Всі апостоли були свідками життя, розп'яття, смерті Христової, але вони зустріли Христа відразу після воскресіння. Апостол Павло Його зустрів вже опісля, і став абсолютно іншою людиною після цієї зустрічі. Все своє життя він віддав на те, щоб проголошувати, як він говорив, Христа розп'ятого і воскреслого. Воскресіння Христове він сприйняв подією не тільки свого життя, але і всього життя світу. Він говорив, що якщо не воскрес Христос, то наша віра марна і ми найнещасніші з людей (I до коринтян 15:14). Зрозуміти це можна легко: адже якби Христос не воскрес, то вийшло б, що ми живемо брехнею, фантазією, ми в світі нереальності, в світі якогось марення.
    Апостол Павло здійснював безперестанні подорожі для проповіді Євангелія. Під час своїх мандрів він написав 14 послань, які, як каже Іван Златоуст, огороджують Вселенську Церкву на зразок стіни, побудованої з Адаманту. Своєю мудрістю і красномовством він навертав тисячі людей до Христа. Юдеї неодноразово хотіли вбити апостола Павла. Одного разу побили камінням і, визнавши померлим, викинули за місто. Потім понад сорока людей навіть поклялися не їсти і не пити, поки не вб'ють Павла. Але промислом Божим він продовжував своє служіння. На хворих клали хустки й пояси, взяті у апостола Павла, і хвороби проходили, і духи лукаві виходили з них. Апостол Павло воскресив юнака, що впав з третього поверху.
    Порівнювати двох апостолів, які згодом були названі первоверховними, можна довго й докладно, зазначаючи спільне та відмінне в житті кожного з них. Але краще за все дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке - бути першими серед апостолів.
       Петро: «Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з'явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипастир з'явиться, то одержите ви нев'янучого вінка слави.» (1 Петра 5:1-4).
Павло: «... обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі. Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, ... Кажу так не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (До Филип'ян 3:5-8, 12).   
 Обидва апостола були страчені римлянами в один день - 12 липня 67 року, причому Павлу, як римському громадянинові, відрубали голову, а Петро був розіпнутий на хресті. Перед стратою він попросив мучителів розіпнути його вниз головою, оскільки вважав себе недостойним померти так, як Христос. Мощі Петра і Павла знаходяться в одному з храмів Риму.
      Нагорода святих первоверховних апостолів була велика ще при їх земному житті. Святий Петро був удостоєний стати свідком важливих подій в земному житті Христа - Божественного Преображення на горі Фавор і Гефсиманської молитви. А святому Павлу було дано бути захопленим «до третього неба» - в рай, і чути там «невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2 до коринтян 12, 2-4).
            Богонатхненне повчання святих первоверховних апостолів Петра та Павла і нині є для нас цінністю, і залишиться великою цінністю до кінця часів. Це такий духовний скарб, який ніколи не застаріє і не вичерпається, незважаючи на всю велич і новизну завоювань людського розуму. Приклад ж їх святого життя, їх духовний досвід завжди буде дбайливо зберігатися в церковних переказах і передаватися з роду в рід. Будемо ж просити прославлених нині святих апостолів, щоб вони допомогли нам прийняти їх настанови розумом і серцем та послали небесну допомогу у виконанні їх у нашому житті. Амінь.



Джерело:http://phenomen.at.ua/news/apostoliv_petra_i_pavla/2011-07-12-70

Немає коментарів :

Дописати коментар