Волинська єпархія Української Православної Церкви

05.07.13

Різдво Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна (7-ме липня)

1 коментар





   
 Пророк Іоанн Хреститель — після Діви Марії найшанованіший святий. Іоанн Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлисавети (з роду царя Давида). Жили його батьки біля Хеврона, на південь від Єрусалиму. Він доводився по материнській лінії родичем Іісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа. 


    Згідно з розповіддю Євангелія від Луки, під час здійснення обряду кадіння фіміаму в Єрусалимському храмі Захарія сподобився явлення архангела Гавриїла, який сказав йому: «...не бійся, Захарія, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета народить тобі сина, і дасиш йому ім'я: Іоанн». Хоча Захарія, судячи з його подальшої реакції, молився не про сина, а про спасіння Ізраїлю, йому (понад очікування) було дано пророцтво про народження сина. 
     Блаженний Феофілакт Болгарський вважає, що почута була молитва Захарії про те, щоб Бог пробачив народу гріхи. «Звідки це видно? Ангел говорить: ось я тобі даю знамення: Єлисавета народить тобі сина, а з того, що Єлисавета народить, ти повинен упевнитися і у відпущенні гріхів народу». Разом з тим в Старому Завіті приводиться багато випадків молитви бездітних батьків про дарування дітей, тому Захарія міг також молитися і про народження сина. 
    Згідно обіцянки архангела Гавриїла син його буде посвящений Богові і стане пророком, сповнившись «Духу Святого... ще від чрева матері своєї; і багато з синів Ізраїлевих оберне до Господа Бога їх». 
   Захарія висловив сумнів у можливості народження сина, оскільки він і його дружина були вже в похилих літах. Для напоумлення і як підтвердження вірності слів небесного вісника Захарія став глухий і німий. «Справедливо піддається тому і іншому — глухоті і німоті, бо як преслушник карається глухотою, а як той, хто суперечить — мовчанням». 
    У цьому стані Захарія перебував до дня появи на світ його сина, що став в подальшому пророком і проповідником покаяння в Ізраїлі і Предтечею Господа Іісуса Христа. Видно, в цій розповіді розкривається потрійний сенс німоти Захарії: як покарання, як знамення того, що передбачене збудеться, а також як мотив апокаліптичного приховування, згідно якому німота Захарії повинна була стати засобом збереження в таємниці від людей божественних задумів до моменту їх виконання. Крім того, невіра Захарії протиставляється вірі Марії, про яку розповідається далі в Євангелії. Народ, що стояв поза святилищем, після того, як Захарія вийшов до них і «пояснювався... знаками», зрозумів, що йому було видіння. 
   Незабаром Єлисавета зачала сина і нікого не повідомляла про вагітність 5 місяців, радіючи диву Божому, що зняло з неї «ганьбу між людьми», тобто позбавило від безпліддя. Несподіване чудове звільнення від неплідності престарілої Єлисавети у виконання слів архангела Гавриїла і молитов праведного Захарії має паралелі в Старому Завіті, наприклад, в історії Сарри, Ревекки, Анни і інших. Ці приклади дають підстави бачити в дитині Єлисавети Того, Хто зіграє важливу роль в житті Ізраїлю. 
    Коли Єлисаветі настав час народити сина, сусіди і родичі радіючи разом з нею у восьмий день зібралися до праведниці, щоб звершити встановлений ще при Авраамі закон Моісея обряд обрізання. Через обрізання новонароджений вступав в суспільство вибраного народу Божого, і тому день обрізання вважався за радісне сімейне свято. При обрізанні новонародженому давалося ім'я, звичайно на честь кого-небудь із старших родичів. Тому не могло не викликати загальний подив бажання матері назвати його Іоанном. 
     Євангеліст підкреслює нам цю обставину очевидно тому, що і воно чудове: бажання Єлисавети назвати немовля Іоанном було плодом навіювання Святого Духа. За рішенням звернулися до батька. Він попрохав дощечку, намазану воском, написав на ній паличкою, що для цього призначалась: "Іоанн буде ім'я йому", і всі здивувалися незвичайності збігу бажання матері, і глухонімого батька назвати сина ім'ям, якого не було в їхньому роді. І негайно, за прогнозом Ангела, відкрилися вуста Захарії, і він в пророчому натхненні, як би передбачаючи вже настання царства Месії, почав прославляти Бога, що відвідав народ Свій, створивший йому позбавлення. 
     Далі Захарія передрікає своєму синові майбутнє, передбачене Ангелом, кажучи, що він наречеться пророком Вишнього і буде предтечею Божественного Месії, указує і цілі служіння Предтечі в тому, щоб приготувати людей до пришестя Його, дати зрозуміти народу ізраїльському, що спасіння його полягає не в чому іншому, як саме в прощенні гріхів. Тому Ізраїль повинен шукати не мирської величі, про що мріяли тодішні духовні його вожді, а праведності і прощення гріхів. Прощення ж гріхів прийде від Месії-Іскупителя, яким ім'ям Його називали ще пророки Ієремія і Захарія. 

За переказами слух про народження Іоанна Предтечі дійшов до підозрілого царя Ірода і коли прийшли до Єрусалиму волхви з питанням, де знаходиться народжений Цар Іудейський, Ірод пригадав про сина Захарії і, видавши наказ про биття немовлят, послав вбивць і в місто Іутту (де, як вважають жили праведні Захарія і Єлисавета з Іоанном). Захарія у той час здійснював служіння в храмі, а Єлисавета сховалася з сином в пустелі. Розсерджений незнаходженням немовляти Іоанна Ірод послав до Захарії в храм, запитати, де приховав він свого сина. Захарія відповів, що він служить тепер Господу Богу і не знає, де його син. Після погроз позбавити його життя, він повторив, що не знає, де його син, і ліг під мечами вбивць між храмом і жертовником, про що згадує Господь в Своїй викривальній промові до фарисеїв.
   
По милості Божій Іоанн Хреститель уникнув смерті серед тисяч убитих немовлят у Віфлеємі і його околицях. Святий Іоанн виріс в дикій пустелі, готуючи себе до великого служіння строгим життям — постом і молитвою. Він носив грубий одяг, прихоплений шкіряним поясом, і харчувався диким медом і акридами (рід саранчи). Він залишився пустинножителем до тих пір, поки Господь не призвав його в тридцятирічному віці до проповіді іудейському народу.
    Покоряючись цьому покликанню, пророк Іоанн з'явився на берегах Іордана, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії (Христа). До річки перед святом очищення велика кількість народу сходилася для релігійних обмивань. Тут і звернувся до них Іоанн, проповідуючи покаяння і хрещення в залишення гріхів. Суть його проповіді полягала в тому, що перш, ніж отримати зовнішнє обмивання, люди повинні духовно очиститися, і таким чином приготувати себе до прийняття Месії. 

   Отримавши одкровення про Іісуса Христа, пророк Іоанн говорив народу про Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріхи світу». Почувши це, двоє з учнів Іоанна приєдналися до Іісуса Христа. То були апостоли Іоанн (Богослов) і Андрій (Первозванний, брат Симона Петра).
     Хрещенням Спасителя пророк Іоанн завершив і як би відобразив своє пророче служіння. Він небоязливо і строго викривав пороки як простих людей, так і сильних світу цього. За це він скоро постраждав.

     Цар Ірод Антипа (правитель Галілеї, син царя Ірода Великого) за його викриття наказав посадити пророка Іоанна в темницю, а пізніше наказав відсікти пророкові главу. Учні Іоанна Хрестителя поховали його тіло в Самарянському місті Севастії. За своє лиходійство Ірод отримав відплату в 38 році після Різдва Xристового; його війська були розбиті Аравійським царем Арефою, а наступного року римський імператор Калігула заслав Ірода в ув'язнення.

Як оповідає переказ, євангеліст Лука, обходячи з проповіддю Христовою різні міста і селища, з Севастії узяв в Антиохію частку мощей великого пророка — його праву руку. У 959 році, коли мусульмани оволоділи Антиохією, диякон переніс руку Предтечі з Антиохії в Xалкедон, звідки вона була перевезена до Константинополя, де і зберігалася до часу завоювання цього міста турками.
     
Свята ж глава Іоанна Хрестителя була знайдена благочестивою Іоанною і похоронена в посудині на Елеонській горі. Пізніше один благочестивий подвижник, копаючи рів для підстави храму, знайшов цей скарб і зберігав його у себе, а перед смертю, побоюючись наруги над святинею невіруючими, приховав її в землі в тому ж місці, де знайшов. Під час царювання Костянтина Великого, два ченці приходили до Єрусалиму поклонитися Гробу Господньому, і одному з них з'явився Іоанн Предтеча і вказав, де закопана його глава. 

       Іоанн Хреститель — це велетень духа, що стоїть на грані двох Завітів: Старого й Нового. Він замикає пророків, а відкриває апостолів. Він не тільки пророк, але й предтеча, хреститель і мученик. Він єдиний мав ласку хрестити того, що Його інші пророки тільки передбачали та в дусі бачили.



"Волинь Православна" 2011, №7

1 коментар :

  1. Щиро дякую за прекрасну статтю. З повагою прот. А.

    ВідповістиВидалити