Волинська єпархія Української Православної Церкви

05.07.13

Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Наші Святі співвітчизники (Проповідь в неділю 2-гу після П’ятдесятниці)

Немає коментарів

 
 Щоб вшанувати святих своїх співвітчизників, другу неділю після П’ятдесятниці присвячено пам’яті всіх святих, які в землі нашій просіяли. Це свято закликає нас шанувати своїх святих, наслідуючи їхню віру, побожне життя і святість.
Кожного дня свята Церква звертається в молитві до сонму святих угодників Божих, і їх молитвами освячує наші душі.
     Кожного дня свята Церква, а разом з нею і віруючі люди, шанують пам’ять святих угодників Божих. Робиться це для того, щоб ми зверталися до них з молитвою і, навчаючись їхнім чеснотам, освячувалися їхньою святістю.
     Одразу ж після святої П’ятдесятниці - зішестя Святого Духа на апостолів, коли Церква відзначає день свого народження, в першу неділю визначено святкувати пам’ять усіх святих, які від віку догодили Богу. Багато святих поіменно означені в нашому церковному календарі або святцях, але багато ще є святих, невідомих світові, таємних рабів Божих, лише Йому відомих.
       Щоб вшанувати святих своїх співвітчизників, другу неділю після П’ятдесятниці присвячено пам’яті всіх святих, які в землі нашій просіяли. Це свято закликає нас шанувати своїх святих, наслідуючи їхню віру, побожне життя і святість. Кожного дня свята Церква звертається в молитвах до сонму святих угодників Божих, і їхніми молитвами освячує наші душі.
     Не маючи можливості безпосередньо звернутися до високопоставленої людини, ми намагаємося знайти посередників, які допомогли б нам це зробити. Певною мірою подібне відбувається і в духовному світі. Так буває не тому, що ми позбавлені можливості звертатися безпосередньо до самого Бога або Господь не чує нас. Він, як люблячий Отець, приймає кожного, хто приходить до Нього, але воля Його така, щоб ми, звертаючись до святих, спілкувалися з ними і поєднувалися в Ньому, а, роздумуючи про їх святість, думали про своє життя, мету і покликання.
    Можливість спілкування зі святими в єдиній Християнській сім’ї у вірі та любові, в чистоті і святості, в молитві – це дар Божий, за який необхідно Йому дякувати. Це дійсно благодать Божа, що ми маємо стільки святих у Церкві, що у кожного з нас є свій небесний покровитель, ім’я якого ми носимо, котрий молиться за своє чадо і направляє його до спасіння.
       Безліч святих Божих угодників нагадують віруючій людині, що ми всі покликані до святості, що є можливість для кожного з нас тут, на землі, здобути дар Святого Духа, Який нас освячує і прославляє.
     Яка ж радість у святості? Чому Церква закликає нас, щоб ми були святими, як Господь Бог наш? Чому ця доброчесність необхідна для віруючої людини?

Наша мета – уподібнення Богу. Святість – це наше покликання і необхідна умова для цього. Святість – це радість у Бозі і блаженство. Згадаємо святого апостола Петра який, побачивши славу Божу на Фаворі, вигукнув: “Господи! добре нам тут бути” (Мф. 17, 4). Або інші його слова: “Господи! до кого нам йти? Ти маєш слова життя вічного” (Ін. 6, 68).
    Стан святості – це є і радість, і блаженство в Господі, Джерелі цієї святості, радість, яку неможливо повністю описати, а можна тільки відчути (1 Кор. 2, 9). Згадаймо святих мучеників, котрі переносили нестерпні фізичні страждання і були сповнені невимовної радості й світла. Світлом і радістю переповнювалися не тільки страждальці, але й місця їхніх страждань, чи то римський колізей, площа або тюрма. Для оточуючих це було незрозумілим, але були й такі, які, охоплені святою радістю мучеників, зі словами "І я християнин!" приєднувалися до тих, хто йшов на смерть.

“…Де Я, там і слуга Мій буде…” (Ін. 12, 26). Молячись святим угодникам, ми повинні намагатися бути схожими на них у житті, а отже, і святості, яка приводить в обителі Отця Небесного. На зразках життя святих, які жили у різні часи, у різних званнях, умовах і догодили Богові, свята Церква вчить нас, щоб ми турбувалися про свій душевний стан, щоб, думаючи про своє тіло, не забували своєї душі, покликаної до святості й вічного буття.
    Ні Церква, ні Христос, ні наша віра не вимагають від нас якихось надприродних або героїчних вчинків. Були часи, коли віруючим людям доводилося проливати кров і віддавати життя своє за Христа. Цього від нас Господь не вимагає. Ми щасливі, благополучні, ми маємо можливість вільно молитися, відверто сповідувати святу віру, удосконалюватися.
    То ж будьмо вдячні Богу, дивному у святих Своїх, і в молитвах до святих угодників проситимемо для себе милості Божої, миру, чистоти й святості. Амінь.



Джерело: http://archiv.orthodox.org.ua/page-1059.html#sviat1.jpg

Немає коментарів :

Дописати коментар