Волинська єпархія Української Православної Церкви

16.06.13

Донька Пилата (Східна легенда).

Немає коментарів

   В ці дні управитель Дамаску Клавдій був дуже засмучений. Ось уже два роки, як його чарівну дружину Попею, доньку Понтійського Пилата, який від імені Цезаря правив Єрусалимом, розбив параліч.
    Її красиве тіло втратило свою гнучкість і стало зовсім безпомічним. Лише на носилках під атласним покривалом хвора могла потрапляти за межі міста, щоб іноді помилуватись розкішними садами, які оточували його з усіх боків. 
     Два нескінченно довгих роки хвороба вперто тримала Попею прикутою до ліжка. Два стражденно-тяжких роки привозив чоловік до неї найкращих лікарів та чародіїв, але ніхто не міг їй допомогти. 
     Одного разу в дім Клавдія прибився подорожній. З Єрусалиму ішов. Він повідомив Попеї, що в юдейській землі з’явився якийсь чародій, званий Ісусом Христом, що здійснює чудеса над хворими: нерухомих підводить з ліжка, сліпим повертає зір, навіть мертвих воскрешає.

- Обов’язково, обов’язково піду до нього! Заплачу йому щедро дорогоцінним камінням! Нехай тільки вилікує мене! – вигукнула вельми втішена римлянка.

Та подорожній зупинив її:

- Люба Попеє, все це тобі не допоможе у базарянина: він ходить у лахмітті і босий, а живе з бідняками. Ти не отримаєш від нього зцілення ні за які скарби. Лише одного він вимагає від тих, хто вдається по його допомогу – віри в нього.

- Якої віри? – здивувалася жінка.

- Віри в те, що він є Син Божий.

Багато днів і ночей провела Попея у роздумах. В її уяві все чіткіше вимальовувався образ того, хто називав себе Сином Божим і творив такі чудеса, які не міг осягнути людський розум. «Лише боги настільки всемогутні, що одним поглядом, однією думкою можуть зцілити хворого. Але наші боги не хочуть мені допомогти. Випробую силу Бога, Сином якого називає себе цей базарянин», - думала нещасна жінка, і віра поступово росла в її душі.
      Попея вирішила їхати в Єрусалим, де сподівалась зустріти Ісуса. Це була її остання надія на зцілення. 

- Я поїду в Єрусалим відвідати батька, - заявила своєму чоловікові, вдавшись до хитрощів, бо знала, що Клавдій ніколи не погодиться не те, щоб горда римлянка принижувалась моль бою перед якимось єврейським чародієм. І ця подорож могла здатись йому непотрібною забаганкою для жінки в її стані.
     Після трьох днів виснажливої подорожі гірськими дорогами Попея прибула в юдейську землю, а четвертого дня опівдні її колісниця наблизилась до Єрусалиму. Це було якраз перед єврейською пасхою. Коли Попея під’їхала до західних воріт, то побачила, що з них вийшло багато народу. Вся юрба потяглась на захід до найближчого узвишшя. Попея дивилась на цей хід і нічого не розуміла. 
    Тут назустріч їй виїхав римський центуріон верхи на коні. Попея наказала зупинити колісницю і запитала у нього, куди пішов увесь цей народ.

- Там на горбі буде зараз розп’ятий засуджений на смерть бунтівник Ісус Назарянин, – відповів центуріон, уклонившись донці Пилата.

- Не може бути! Не може бути! – скрикнула перелякана Попея. – Нехай зупинять страту! Я цього вимагаю!

Але офіцер пояснив, що тільки Пилат може відмінити свій же наказ, але на це піде час і страта вже відбудеться.

- Віднесіть мене скоріше туди! Він не може померти! – звернулась Попея до своїх слуг. Ті швидко знайшли носилки і понесли хвору по кам’янистому горбу на Голгофу.

На горі вони побачили страшну картину: стоїть три хрести, на кожному з них висить по людині.

За наказом Попеї слуги розштовхали юрбу і поставили носилки поближче до хрестів.
     Під середнім хрестом впала на коліна якась жінка, а дві інші з мокрими від сліз обличчями, заламавши з відчаю руки, дивились на мученика, з ран якого на руках і ногах струменіла кров.
      Безмовна і непорушна, Попея впилась зором у стражденне обличчя Христа, на якому можна було прочитати жахливі муки розп’яття, і повними сліз очима намагалася зустрітись з його поглядом, у якому крізь завісу скорботи світились любов і благодать.
      Та очі Ісуса були ніжно спрямовані на Його матір. Він жодного разу не подивився на римлянку.

- Спаси мене! Спаси мене! – шептала Попея не відриваючи очей від обличчя Розп’ятого.

    Раптом тихий погляд Христа відірвався від матері і зупинився на молодій римлянці. Він дивився на неї з таким добрим скорботним і глибоким виразом, що від цього погляду, який пронизував, як небесна іскра, все її єство, Попея відчула глибоке потрясіння. Щось нове, солодке, світле наповнило її душу й тіло.
    На верхній площадці мармурових сходів Пилат чекав на свою доньку, попереджений про її приїзд, і тривожився, бо причина цього візиту була йому не відомою. Побачивши, що зупинилась її колісниця, нещасний батько простяг руки і чекав поки слуги внесуть його недужу дитину, щоб обняти її.

Та що це… Ні – ні, йому не ввижається… Попея сама зійшла з колісниці, відсторонила його слуг зі золотими носилками і сама бадьоро й легко, з гнучкістю ліванської газелі піднялася мармуровими сходами, з приглушеним риданням кинулась йому на шию:

- Батьку! Ти сьогодні убив Бога!


http://berestblag.volyn.net/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=34&Itemid=27

Немає коментарів :

Дописати коментар