Волинська єпархія Української Православної Церкви

08.05.13

Пасхальний концерт у місті Ківерці.

Немає коментарів

ПАСХАЛЬНИЙ КОНЦЕРТ (враження глядача)

Шостого травня,на другий день величного свята Воскресіння Христового та день пам`яті св. вмч Георгія Побідоносця, в районному Будинку з благословіння митрополита Волинського і Луцького Ніфонта відбувся пасхальний концерт, підготований силами Ківерцівського благочиння. Крім теми «свята із свят і торжества із торжеств», концерт присвячувався також Дню МатерІ та Дню Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Серед маси глядачів у залі в першому ряду вирізнялась запрошена на дійство невеличка група сивочолих ветеранів війни . О,невблаганний час! Адже ми відзначаємо вже 68-му річницю Перемоги, і з кожним роком чисельність учасників війни неухильно зменшується.

Розпочався концерт виступом хору Св.-Миколаївського храму. Лунали прекрасні пасхальні піснеспіви, а також пісня про маму, яка викликала сльози на очах . Потім до глядачів із привітальними словами звернувся ряд поважних гостей: благочинний Ківерцівського округу митрофорний орденоносний протоієрей о. Олександр Кондратюк; заступник голови райради Киричук Андрій Сидорович ; депутат обласної Ради, отаман Олешко Петро Степанович. Останній в тому числі вручив обіцяну ним ще в день Покрова Божої Матері козацьку нагороду протоієрею Св.- Миколаївського храму о. Андрію Яковлюку.

Від групи ветеранів виступив Маслош Іван Семенович. Нелегко було йому підніматися на сцену і деякий час стояти на ній. Можна сказати, що це був його маленький подвиг заради нас. У своїй доволі тривалій розповіді про часи воєнного лихоліття Іван Семенович поділився сокровенними спогадами – як його мама благословила свого синочка на війну і дала з собою шматочок артоса. Цей шматочок священного хліба, що лежав у кишені на грудях, всю війну оберігав воїна. Розповів також про те, що в 1946 році, коли він із родиною оселився в Ківерцях, ветеранська організація налічувала близько 2650 осіб, а тепер?.. Пальців на одних тільки руках вистачить, щоб перерахувати усіх. Під час розбудови нашого рідного міста після війни Іван Семенович багато трудився саме на будівництві багатьох соціальних об`єктів – шкіл, лікарні і т.п. На початку 90-х років доклався до реконструкції Св.-Миколаївського храму. Достойне життя таких людей повинно слугувати прикладом для молодого покоління.

Після цього дітки молодшої групи недільної школи при Св.-Миколаївському храмі у невеличкій театралізованій виставі розказали глядачам, чому «божа корівка» так називається. Виявляється тому, що на її червоних або оранжевих надкрилках є саме 7 чорних круглих цяточок, а це число багато чого символізує – 7 днів, 7 нот до прикладу, а також Воскресіння Христового. Я особисто на це ніколи уваги раніше не звертала, а тепер буду знати.

Середня група тієї ж недільної школи також продемонстрували театралізовану сценку «Коли настане Пасха!» Діти – прекрасні артисти, не стільки своєю вправністю, скільки безпосередністю.

Протягом всього концерту були виступи різних хорів – Св.-Покровського храму с. Озерце, молодіжного хору Св.-Миколаївського храму, священиків Ківерцівського благочиння. Своїми очікувано прекрасними пасхальними піснеспівами вони задавали тон святковому настрою в залі.

Був також виступ аматорського хорового колективу ветеранів праці при районному Будинку культури ім. Ковальова під керівництвом Скарвінко Тамари . У його чудовому виконанні ми почули кілька ліричних пісень українських авторів, а також пісню російською мовою часів війни «Вечір на рейді» (композитор Солов`йов-Сєдой). Перші ж слова та акорди цієї знайомої з дитинства пісні – «Споёмте, друзья, ведь завтра в поход уйдём в предрассветный туман…» - віддалися морозом по шкірі та жаром у серці багатьом слухачам.

Та неочікувано сильне враження на присутніх у залі, як на мій погляд, справила вистава-реквієм, присвячена Дню перемоги, у виконанні молоді з православної організації К.Р.О.К. при Св.-Миколаївського храмі (керівник протоієрей о. Андрій Яковлюк). Сюжет вистави, в принципі, нескладний: шкільний випускний вечір 21 червня 1941 року, мрії про майбутнє – початок війни – фронт, втрати близьких – перемога. Але. В сцені відправки на фронт молоді актори були одягнені в тогочасну новеньку військову форму та озброєні рушницями-трьохлінійками, що реально використовувались на початку війни. Де ж це треба було набрати такої амуніції режисеру- постановнику? А як почувалися хлопці та дівчата у такому досить натуралістичному вбранні? Під час зображення сцени перепочинку між боями акторами було поставлено кілька художніх номерів: проникливо був прочитаний прекрасний вірш російського фронтового поета «…Он не вернулся из боя», а також прозвучали дві пісні. Одна з них, російськомовна, під назвою « Не для меня», виконувалася чоловічою групою у супроводі ритму трьох гітар під спів отця Андрія. Вражаюче прозвучав текст «Письмо солдата», лист був знайдений у гімнастерці вбитого бійця, який перед боєм відчув і пізнав, що на світі є Бог. Солдат просить пробачення за те , що з дитинства йому говорили що Його нема та попросився у Бога, коли він постукається щоби Він не відказав.Все це було виконано на достатньому професійному рівні і проникало глибоко в душі глядачів. По закінченні вистави молоді люди вручили ветеранам пакети із своїми скромними подарунками.

Побачене і почуте мимоволі наштовхнуло мене на деякі думки.

Часи військового лихоліття і радянського життя після Перемоги залишили по собі цілий масив високохудожніх творів про війну – віршів, пісень, кінофільмів,прози тощо. Більшість з них писана російською мовою. Безперечно, тоді це була державна мова. А з другої сторони – якщо пройтися на наш ківерцівський міський меморіал і прочитати на надгробних плитах братської могили прізвища воїнів, що заплатили своїм життям за визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників, то відсотків на 90 це російські прізвища. Ківерці ж, вважай, це західний кордон тодішнього Радянського Союзу. Нашим же землякам в більшості припало звільнювати від «коричневої чуми» Європу, де вони також встигли в повній мірі сьорбнути воєнних жахів.

І таке ще. Чому в часи безбожно, надто часто жорстокої та нелюдської, імперської радянської влади немало створювалося різнопланових художніх творів, і не тільки російських, що сягнули рівня класики і не втратили своєї привабливості та значущості дотепер, а в часи вільної незалежної національної держави, коли релігія і Церква перестали бути гнобленими, шедеврів практично немає? Господь же однозначно говорить, що без Нього ми не можемо творити нічого. Напрошується висновок: тоді було більше Божої благодаті, ніж тепер? Гірко це усвідомлювати.

По виставі глядачі мали змогу подивитись невеликий документальний фільм про війну у ракурсі ролі в ній Російської Православної Церкви (окремо Української Церкви тоді просто ще не було). З фільму ми довідалися про те, в якому руїнному стані була Церква перед війною. На всю Київську область, наприклад, було лише 2 церковних парафії з трьома священиками. Монастирі на всій території радянської держави були зліквідовані повністю. Більшість духовенства, що залишилися живими, були розкидані по тюрмах, висилках, таборах. Але з початком війни перше звернення з цього приводу до громадян країни було не від тов. Сталіна чи радянського Уряду, а від місцеблюстителя патріаршого престолу Православної Церкви митрополита Сергія Старгородського?, і закінчувалося воно словами: «Господь подарує нам перемогу». Саме завдячуючи заступництву Божої Матері фашисти не змогли здолати оборону таких міст як Москва, Ленінград, Сталінград, Курськ – за наказом самого Сталіна кругом цих міст таємно на літаках обвозили Казанську ікону Божої Матері. Взагалі, вклад Церкви та її вірних у тій війні воістину неоціненний. І дуже символічним є те, що в 1945 році свято Пасхи Христової співпало с днем пам`яті святого великомученика Георгія Побідоносця, 6 травня, і Перемога відбулася на Світлій седмиці.

Закінчився святковий концерт вже традиційним виконанням гімну «Боже великий єдиний, нам Україну храни» зведеним хором священиків та матушок Ківерцівського благочиння. На цей час весь зал піднявся і слухав стоячи. Після цього були подячні слова благочинного о. Олександра, пролунали многоліття та заключна молитва. На виході з Будинку культури люди жваво обговорювали побачене та почуте, висловлювали щиру похвалу та подяку організаторам і виконавцям концерту.

Будемо чекати Свята наступного року.

Тетяна Скворцова.

 

Немає коментарів :

Дописати коментар