Волинська єпархія Української Православної Церкви

29.03.13

Друга неділя Великого посту. День пам'яті Свт. Григорія Палами, архієпископа Фесалонітського.

Немає коментарів


Святитель Григорій Палама, архієпископ Фесалонітський, захисник православного вчення про Божественне світло, народився в 1296 році в Малій Азії. Під час турецької навали родина втекла до Константинополя і знайшла притулок при дворі Андронника II Палеолога (1282 - 1328). Батько святого Григорія став великим сановником при імператорі, але незабаром помер, і сам Андроник взяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібностями і великою старанністю, Григорій без зусиль освоїв всі предмети, які становлять повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20 років, пішов на Святу Гору Афон в 1316 році (за іншими відомостями, в 1318) і вступив послушником у монастир Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського ( пам'ять 24 липня), прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому з'явився у видінні святий євангеліст Іван Богослов і обіцяв своє духовне заступництво. Мати Григорія разом з його сестрами також прийняла чернецтво.
      Після спочинку старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після смерті останнього перейшов до Лаври преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співаком. Але через три роки (1321), прагнучи до більш високого рівня духовної досконалості, він оселився в невеликій відлюдницькій обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став вчити юнака зосередженої духовної молитви - розумного ділання, яке поступово розроблялося і засвоювалося ченцями, починаючи з великих пустельників IV століття, Євагрія Понтійського та преподобного Макарія Єгипетського (пам'ять 1 лютого). Після того, як в XI столітті в працях Симеона Нового Богослова (пам'ять 25 березня) докладне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумного діяння, воно було засвоєно афонськими подвижниками. Дослідне застосування розумного діяння, що вимагає усамітнення і безмовності, отримало назву ісихазму (з грецької спокій і мовчання), а самі практикуючі його стали називатися ісихастами. За час перебування у Глосії майбутній святитель повністю перейнявся духом ісихазму і прийняв його для себе як основу життя. У 1326 році через небезпеку нападу турків разом з братією він перебрався в Солунь (Салоніки), де тоді ж був висвячений у сан священика.
    Свої обов'язки пресвітера святий Григорій поєднував з життям відлюдника: п'ять днів тижня проводив у мовчанні і молитві, і тільки в суботу і неділю пастир виходив до народу - здійснював богослужіння і виголошував проповіді. Його повчання часто викликали в молільників у храмі розчулення і сльози. Однак повна відчуженість від громадського життя святителю була невластива. Іноді він відвідував богословські збори міської освіченої молоді на чолі з майбутнім Патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він виявив поблизу Солуня містечко Берії, зручне для самотнього життя.
   Незабаром він зібрав тут невелику громаду ченців-пустельників і керував нею протягом 5 років. У 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився в скиті святого Сави, біля Лаври преподобного Афанасія. У 1333. році він був призначений ігуменом Єсфигменського монастиря в північній частині Святої Гори. 1336 року святитель повернувся до скиту святого Сави, де зайнявся богословськими працями, яких не залишав вже до кінця життя.
     А між тим у 30-ті роки XIV століття в житті Східної Церкви назрівали події, що поставили святителя Григорія в ряд найбільш значних вселенських апологетів Православ'я і принесли йому популярність учителя ісихазму.
     Близько 1330 року в Константинополь з Калабрії приїхав учений чернець Варлаам. Автор трактатів з логіки та астрономії, умілий і дотепний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Дионісія Ареопагіта (пам'ять 16 жовтня), апофатичне богослов'я якого було визнано в рівній мірі і Східною і Західною Церквами. Незабаром Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм духовного життя ісихастів і, на підставі догмату про незбагненність істоти Божої, оголосив розумне ділання єретичним помилкою. Подорожуючи з Афону до Солуня, звідти до Константинополя і потім знову до Солуня, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести тварність Фаворського світла, при цьому він не соромився піднімати на сміх розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовні осяяння.
      Святитель Григорій, на прохання афонських ченців, звернувся спочатку з усними запевненнями. Але, бачачи безуспішність подібних спроб, він письмово виклав свої богословські доводи. Так з'явилися "Тріади на захист святих ісихастів" (1338). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали спільну відповідь на нападки Варлаама - так званий "Святогірський томос". На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередився на природі Фаворського світла.

27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, недоступний у Своїй Сутності, виявляє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не створеними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився в Калабрію.

    Але суперечки між паламитами і варлаамитами були далеко не закінчені. До числа других належали учень Варлаама, болгарський чернець Акиндин і Патріарх Іван XIV Каліка (1341 - 1347); до них схилявся і Андронік III Палеолог (1328 - 1341). Акиндин виступив з низкою трактатів, в яких оголошував святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви (1344) і ув'язнив, на три роки. У 1347 році, коли Івана XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347 - 1349), святитель Григорій Палама був звільнений і зведений у сан архієпископа Солунського. У 1351 році Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу "він змушений був жити в різних місцях. Під час однієї з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія протягом року продавали в різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.

    Лише за три роки до смерті повернувся він у Солунь. Напередодні його спочинку йому з'явився у видінні святитель Іван Златоуст. Зі словами "До Неба! До Неба!" святитель Григорій Палама мирно переставився до Бога 14 листопада 1359 року. У 1368 році він був канонізований на Константинопольському Соборі при патріарсі Філофеї (1354 - 1355, 1362 - 1376), який написав житіє і службу святителю.

Немає коментарів :

Дописати коментар