Волинська єпархія Української Православної Церкви

28.02.13

Проповідь в неділю про блудного сина. Дар синівства.

Немає коментарів


Цього дня за Божественною літургією ми чули притчу Христа Спасителя про блудного сина. Історію блудного сина можемо зустріти не тільки в Євангелії, але і нашому житті - суспільному, сімейному та особистому.
   Слухаючи притчу про блудного сина, ми завжди сумуємо смутком батька, який втратив сина, і смутком сина, який опинився у скрутному становищі після того, як він, забравши належну йому частину батьківського маєтку, пішов у далеку країну і, живучи там блудно, розточив своє багатство. Але водночас, слухаючи притчу, ми і радіємо радістю батька, який дочекався повернення свого блудного сина, і радістю блудного сина, який знайшов у собі сили, щоб з покаянням повернутися до батька.


В історії блудного сина кожний грішник може і повинен побачити себе, свою долю, свої помилки і, разом із тим, можливість повернення. Кожний може і повинен відчути, наскільки благодатно і радісно перебувати в домі батька, користуватися батьківською любов'ю і наскільки боляче буває, коли ми відступаємо від батьківських заповітів, живемо самовільно, гріховно, можна сказати, даремно.
    Цією притчею Господь показує віруючий людині її стосунки не із земним батьком, хоча і це не виключено, а з Отцем Небесним, показує, як ми повинні ставитися до Бога і як насправді ставимося.
    Господь - Отець усіх людей. Всі люди - чада Отця Небесного. У Отця Небесного багато любові, багато милосердя і щедрот. І оскільки Він є найвища і абсолютна Любов, його милості щедро виливаються на всіх - добрих і злих, покірних і непокірних дітей. Отець Небесний дав нам життя і все необхідне для життя земного і для життя вічного. Ми ж, Його діти, не завжди правильно і гідно користуємося власними розрахунками, бажанням задовольнити свої пристрасті й порочні уподобання гріховному розуму й плоті. Отримавши від Отця Небесного саме життя і все необхідне для життя, ми намагаємося відійти від Нього, подалі від Його очей. Варто зробити тільки один крок від світла, як нас вже охоплює і підкоряє темрява. А добровільно обравши її, ми, безпорадні, намагаємося чогось шукати: помилкового щастя, гріховних насолод, неправедних друзів, торгуємо батьківським майном і в гонитві за задоволеннями розтринькуємо своє майно, втрачаємо свої здібності, виснажуємо свої фізичні сили. Ми віддаємо себе тимчасовим, суєтним і примарним благам, забуваючи про блага вічні.
    Якщо кожний з нас знайде в собі силу і мужність чесно подивитися на себе, то не важко буде переконатися в тому, що всі ми сподіваємося на себе і менш за все пам'ятаємо про силу, правду і, головне, про любов Отця Небесного, блукаємо часом у цьому житті, крок за кроком втрачаючи залишки світла і сповнюючись невимовної туги. Але настає день - і дай Бог, щоб для кожного блудного сина він настав, - коли, втративши все і пізнавши гіркоту розчарувань, ми починаємо порівнювати життя в батьківському домі з блудним життям на далеких дорогах розпусти, помилок і спокус. І благо тій людині, яка, подібно до євангельського блудного сина, опам'ятається нарешті і, зрозумівши істину ціну речей і подій, що оточували її, повернеться в отчий дім.
    Євангельський блудний син повернувся до батька після довгого і складного життя, втративши не лише майно, а й самого себе. Прийшов до батька - і все отримав знову, хоча сподівався не на права синівства, а останнього найманця.
    Кожний з нас, незалежно від того, наскільки далеко він відійшов від батьківської оселі, від Церкви, від Бога, від правди, якщо тільки схаменеться, прийде в розум і знайде в собі силу знов повернутися до джерела світла й любові, негайно отримає прощення і колишню любов Небесного Отця.
    Блудний син, оповідає Євангеліє, ще далеко був на шляху до батьківського будинку, а батько вже вийшов до нього назустріч, відкрив свої обійми і покрив сина любов'ю і прощенням.
    Якщо грішник знаходить у собі силу знову повернутися до Отця свого, Господь повертає йому те багатство, яке він безрозсудно розтратив на гріховних дорогах життя, повертає колишнє синівство.
    Блудний, але син... І як важливо це завжди пам'ятати. Син... Син Отця Небесного. І якими б грішними ми не були, навіть якщо ми втратили істину, отчий дім, але залишилися синами, то це вже все: і можливість, і надія, і порятунок. Головне - не втратити зовсім відчуття синівства, пам'ятати, що є можливість виправитися і знов знайти батьківську любов.
   Вводячи нас у дні Великого посту, Церква нагадує нам про цю радісну і щасливу можливість.
Хай же Господь, Котрий знає не тільки наші справи, а й думки, не позбавить нас Благодатного дару синівства й усвідомлення того, що всі ми - діти Небесного Отця, бо це усвідомлення завжди допомагатиме негідному стати гідним, неправедному - праведним, тому, хто заблукав, - повернутися на правильний шлях, хто загубився, - знайтися, загиблому - повернутися до життя.
Амінь.

                                                              Блж. митр. Володимир (Сабодан) Предстоятель УПЦ.


Джерело: http://orthodox.org.ua/http%3A/%252Forthodox.org.ua/uk/propovid_predstoyatelya_upts/2007/02/01/1041.htm

Немає коментарів :

Дописати коментар