Одна людина прийшла у ліс, щоб вибрати дерево на дошки - одне було височезне, гладеньке, але гниле у середині, інше - навпаки - невисоке, не дуже рівне, але зі здоровою серединою...

Чоловік, не довго думаючи, одразу вибрав друге з якого можна зробити дошки... так і Господь з двох людей обирає не того, хто виглядає праведним, але того, хто таким є насправді, хто не лише виглядає гарно, але того, хто є таким зсередини.

Творець людини більше любить, коли людина перед Ним перераховує свої гріхи, а не хвалиться добрими справами. Тобто, Господь - Лікар, а будь-який лікар йде і допомагає тому, хто визнає свої провини, але не тому, хто хвалиться перед ним своїм здоров'ям.

Свт. Миколай Велимирович дає нам на рахунок сьогоднішньої притчі наступний приклад, він радить уявити велику лікарню, де багато хворих, які чекають на лікаря. Одні, усвідомлюючи, що вони нездорові, лежать та очікують, коли ж він, нарешті, прийде, інші - навпаки, вважаючи, що здорові не лягають, але продовжують ходити, не вважаючи себе взагалі за хворих. Лікар приходить і говорить своєму помічникові: «Я маю ліки для тих, хто лежить, але для ходячих ліків немає, вони невиліковні...».

Ось так і всі ми - увесь рід людський, знаходимося у величезній лікарні. Хвороба у нас всіх одна - гріховна виразка та неправда, але, дивна річ 0 лише ті, хто став на шлях одужання й знає, що хворий важкою хворобою, але той, хто у найважчому стані не усвідомлює взагалі про свою хворобу й вважає, що повністю здоровий.

Так і душевно хворі, люди, що знаходяться на лікуванні у психіатричних клініках - вони ніколи не скажуть, ніколи не зізнаються у своїй хворобі і коли їх питають, що у них болить, різко відповідають: «Нічого! Я повністю здоровий і не знаю, чому мене тут досі тримають серед психічно хворих...» (так і з наркоманами, алкоголіками...).

Тож, і наше відношення до притчі про митаря і фарисея визначає ступінь нашої хвороби та безнадійності, якщо ми думаємо, що вона відноситься не до нас, говорячи: «Я-то праведний, а ось інші нехай замисляться...» - означає, що хвороба у самому розпалі! Навпаки, коли ми зізнаємося у ній, говорячи, як митар: «Боже, милостивий буди мені грішному» - тоді є шанс на одужання...

Якщо чесно зізнатися, то так часто ми буваємо схожими на фарисеїв - хвалимося, що постимо, молимось, ми стаємо дуже упевненими у своїй правоті і починаємо повчати та облічать інших людей у гріхах, а, приходячи у храм, хочемо зайняти найкращі місця, проходячи уперед, забуваючи, що Господь бачить і чує усіх і тих, хто попереду і тих, хто у притворі.

Хвороба гріховної виразки характеризується, насамперед, затьмаренням розуму - фарисей прийшов у духовну лікарню, в Божий храм... - хизуватися своїм здравієм, як той, хто у хворобливій лихоманці, навіть не усвідомлює себе та свого критичного становища...

Але, готуючи нас до Великого Посту, церква не випадково приводить нам приклад притчі про митаря і фарисея, вказуючи, що шлях до спасіння є єдиним, він важкий, і той, хто прямує легким шляхом не одужає ніколи.

Перед Святим Постом важливо знати, що Богу наш піст не потрібен - він потрібен нам, адже плід посту не у самому пості, але у серці... і якщо чесно зізнатися, то й ми самі часто буваємо фарисеями, це відноситься до тих, хто, наприклад, свою сповідь розпочинає з звинувачення сусідів, дітей, жінки, чоловіка, а закінчують хвальбою себе, розповідаючи про те, як вони моляться і як дотримуються посту за уставом Церкви...

Ми буваємо фарисеями, коли говоримо, облічуючи інших, що ходимо у храм, платимо гроші на монастирі, податки державі, ось якби усі були такими як я, як було б жити добре, але вони усі грішники, безбожники, прелюбодії, тощо... Треба пам'ятати, що не ми Бога, ні Бог нас не обманить і частіше згадувати вислів Прп. Максима, який писав: «Всяк хреститься, але не всяк молиться», «По бороді Авраам, а по справах - Хам».

Але митар, молячись, не смів очей підняти на небо. Чому? Бо стидався, ось і ми, коли молимося, мусимо бути схожими на нього і не підносити очі догори, знаючи свої провини... Він лише казав: «Боже, милостивий буди до мене грішного!», не перераховуючи своїх заслуг, але одразу просячи Лікаря ліків, якими є Божа милість, бо ні молитви, ні наш піст, ні пожертви не допоможуть, якщо не буде основного - милості Божої.

Господь сказав нам ясно - митар пішов більш виправдним, ніж фарисей. Той, хто просив ліків - отримав їх, а той, хто хвалився здоров'ям пішов ні з чим.

Сьогоднішня притча нагадує нам про те, що чим більше людина себе підносить, тим нижче падає, не випадково народна мудрість говорить: «Чим вище піднімешся, тим болячіше буде падати» - наша культура зумовлена вірою православною, тож, ми забули звідки, а прислів'ям користуємося. Той, хто високо стоїть у власних очах та в очах людей, той дуже малий в очах Божих і Бог його принизить ще більше...

Одним словом: буде піднесеним від Бога той, хто буде подібним до митаря і приниженим той, хто не хоче лікуватися від гріховної виразки. Перший подібний до дерева зі здоровою серцевиною, другий - з гнилою.

Тож, нехай помилує Господь усіх, хто щиро кається, зцілить нас грішних від гріховної виразки, а ми будемо підносити й славословити його Трисвяте Ім'я у віки вічні. Амінь.

Джерело: http://www.uuba.org.ua/propovidi/nedilya-mitarya-i-fariseya.html



Мітки:

Залишити коментар

Випадкове відео

Loading...

    Підписатися по E-mail

    Перекладач

    Переглядів за місяць