Волинська єпархія Української Православної Церкви

15.12.11

Куди податися суботнього ранку?..

Немає коментарів

Ківерцівський Будинок малятка «Сонечко» Якби мене запитали про плани на ранок суботи, то відповідь була б однозначною — «відіспатися». Впевнена, що дев’ять з десяти людей у віці 18–35 років, які згідно із законом у нашій країні є представниками молоді, відповіли б щось подібне. A готових пожертвувати довгоочікуваним вікендом, аби навідати невиліковно хворих дітей, залишених своїми батьками, цього разу знайшлося менше десяти.

У ківерцівському Будинку малятка «Сонечко» на нас уже чекали. Люб’язна методист Галина Панасівна зустріла і запросила до актової зали, де разом вирішили, як проведемо час з дітьми. Олена зі своєю донькою Катею (ось і підростаюче покоління волонтерів) та Люда залишилися з дво- та трирічними малятами, Аню «захопили» старші, а чоловіча частина нашої волонтерської групи — Олег та Юра — за порадою вихователів розпочала роботу з хлопчаками. Розмальовували, складали пазли, гралися у «паровозика» та «ведмедя», читали казки та розгадували загадки. Діти одразу прийняли нас як своїх — шестирічна Аліна похвалилася, що вони мають акваріум і доглядають за рибками, а Таня запитала: «Тьотю, приїдете до нас на ранок?». Хлопці швидко подружилися і навіть провели рицарські бої у спортзалі, після чого найактивніший з дітей, Артур, вирішив, що сьогодні ж їде з нами до Луцька.
По дорозі додому ділилися між собою враженнями.

Олена, волонтер, 31 рік: «У дитячому будинку сьогодні була вперше в житті, тому для мене все нове. Відчувається, що тут ти особливо потрібний. Дітям необхідна твоя увага, любов…»

Ганна, студентка, 18 років: «Спочатку трішки хвилювалась, але, як тільки побачила діток, увесь страх кудись зник. Вони дуже енергійні й веселі, гратися з ними – одне задоволення. Коли малятко обіймає тебе своїми маленькими ручками на першій же зустрічі, серце просто тане. Вони настільки відкриті та щирі, що просто неможливо не повернутися до них знову».

Людмила, економіст, 25 років: «У мене склалося враження, ніби тих четверо дівчаток та троє хлопчиків, з якими познайомилася, є моїми меншими братиками та сестричками. Малечі ми, здається, теж сподобалися. Дві години гри завершилися нелегким розставанням».

Відкритості та щирості, простоти та радості, якою поділилися з нами мешканці Будинку малятка, вистачить на багато днів. Того прохолодного осіннього дня кожен з нас повіз із собою шматочок «сонця»…

Інна Ляцевич, волонтер Товариства преподобного Николи Святоші, м. Луцьк

«Молодість не байдужа»
«Церковна православна газета»

Немає коментарів :

Дописати коментар